Через два десятиліття після здобуття незалежності жорстокий розбрат все ще панує в # Україні

Реалії сучасних політичних міжусобиць у деяких країнах часто нагадують бойовик. Навіть звичайна журналістська діяльність може стати боротьбою за саме життя. У Східній Європі, яка пережила кілька революцій, журналістів все ще переслідують або навіть вбивають.

Одним із прикладів є Україна, яка здобула незалежність у 1991 році і досі формує власну політичну культуру. В силу власного суверенітету Україна здобула право на різні політичні погляди. Комуністична партія була позбавлена ​​монополії, але це не гарантує, що кожен може вільно висловлювати власні погляди. У багатьох частинах світу ставлення до опозиції є показником цивілізації та розвитку. Але в країні, де правоохоронні органи не виконують своїх прямих функцій, може бути створений простір для «вуличних цензорів», які без законних підстав визначають правила самі за допомогою сили.

Переслідування опозиційних журналістів в Україні стало майже традицією. Вбивство журналіста Георгія Гонгадзе у 2000 році - найвідоміший приклад. Він був в опозиції до тодішнього президента Леоніда Кучми. Однак через 20 років і дві революції, а також зміни президентів та міністрів, деякі українські журналісти, активісти та політики досі переслідуються за свою діяльність.

Відсутність чітких правоохоронних органів дозволяє владі сильно боротися з політичними опонентами, знаючи, що вони уникнуть відповідальності. Це може призвести до досить трагічних наслідків.

У 2018 році на Катерину Гандзюк, активістку, політичного та громадського діяча, яка конфліктувала з деякими органами місцевої влади в місті Херсон, було здійснено напад. Зловмисники оббризкували її сірчаною кислотою, і вона померла від сильних опіків через три місяці. Справа отримала широкий розголос і викликала обурення у багатьох районах країни. Слідчі все ще розслідують її вбивство, проте активісти заявляють, що справу розбивають.

Інший випадок - у Харкові активіста, якого били по голові бейсбольними битами. Потерпілий вижив, але зазнав багаторазових травм. Його фотографія з лікарні із закривавленим обличчям, набряклими очима та перев’язаною головою розповсюдилась по Україні (на фото нижче).

реклама

До цього інциденту потерпілий розповів про погрози, які отримав від представників місцевого відділення партії Національного корпусу, які мали ідеологічні розбіжності з партією Шарія, та подав заяву в поліцію.

Як повідомляється, голова відділення Харківського національного корпусу говорив про запуск "сафарі", тобто словами, що йде за послідовниками партії. Цікаво зазначити, що послідовники цієї політичної сили систематично переслідуються та нападають.

У Миколаєві представники "Національного корпусу" поклали труну біля офісу партії "Шарій", щоб залякати членів партії.

У Житомирі люди, за повідомленнями, підключені до місцевого Національного корпусу, як повідомляється, увійшли до офісу партії Шарія і побили Сергія Нікуліна, керівника місцевого осередку партії Шарія. Поліція порушила кримінальну справу за ознаками кримінальної шкоди та легких травм.

Голова партії "Національний корпус" Андрій Білецький неодноразово негативно висловлювався про партію Шарія і нібито в інтерв'ю заявив, що на її послідовників слід нападати.

Незважаючи на такі коментарі, правоохоронні органи не діяли.

Звичайно, в українському політичному просторі існують сили з дуже різними ідеологічними фокусами.

Однак, замість переконання виборців, фізичний тиск, погрози, залякування є кращим вибором дій. Кожна країна формує свою політичну культуру у формі, якою користуються політичні сили, які змагаються за владу. Європейські цінності, до яких прагне інтегруватись Україна, включають плюралізм думок та вираження різних політичних поглядів.

Міжусобиці між політичними силами найкраще ведуться за допомогою діалогу, але там, де це замінено верховенством сили, без належної реакції державних органів, політична система може впасти в анархію, де на людей, наприклад журналістів, нападають виключно за ідеологічні переконання . У такому кліматі політика стає ареною насильства та залякувань, що веде до постійної громадянської опозиції.

Правова база є єдиною гарантією національної стабільності та розвитку. Правоохоронні органи покликані охороняти правопорядок і повинні діяти активно, щоб запобігти потенційно трагічним наслідкам.

Однак сучасні тенденції в Україні не відповідають загальнонаціональному консенсусу, який дозволив би всім, у тому числі ЗМІ, користуватися гарантованими правами та обов'язками.