Санкції ЄС проти страхових компаній і ризиків екологічних катастроф

Алессандро Бертольді, виконавчий директор Інституту Мілтона Фрідмана, пропонує ЄС переглянути режим санкцій проти страхових компаній, щоб зменшити ризики екологічної катастрофи у світлі нещодавнього військово-морського інциденту та розливу нафти біля Тобаго.

7 лютого біля південного узбережжя Тобаго стався критичний інцидент, коли судно під назвою Gulfstream сіло на мілину та перекинулося, що призвело до значного розливу нафти в навколишнє море. Ця подія швидко переросла в найбільшу екологічну катастрофу в історії Тринідаду і Тобаго, коли розлив вразив приблизно 15 км берегової лінії острова та завдав значної шкоди його кораловим рифам. Серйозність ситуації спонукала прем'єр-міністра Кіта Роулі оголосити надзвичайний стан. Водолази протягом тижня намагалися стримати витік, підкреслюючи відсутність готовності та технічних можливостей країни для боротьби з такими лихами.

Ситуація ще більше ускладнилася відкриттям того, що Gulfstream був незастрахований, що призвело до невизначеності щодо того, хто нестиме фінансовий тягар для очищення та компенсації за завдані збитки. Відсутність страхування пов'язана з відсутністю офіційної реєстрації судна. Цей інцидент проливає світло на ширшу проблему в морській галузі, де судна, особливо ті, що перевозять екологічно небезпечні вантажі, повинні мати страхування. Такі страхові поліси, як правило, захист і відшкодування (P&I), мають вирішальне значення, оскільки вони покривають зобов’язання, включаючи забруднення навколишнього середовища та витрати, пов’язані з порятунком затонулого корабля. Таким чином, страхування відіграє вирішальну роль у захисті не лише інтересів третіх сторін, але й навколишнього середовища, забезпечуючи наявність коштів для покриття будь-яких збитків.

Ця екологічна катастрофа біля Тобаго підкреслює нагальну необхідність належного страхування всіх морських суден. Зростання кількості незастрахованих суден можна пояснити міжнародними санкціями, запровадженими Сполученими Штатами та Європейським Союзом щодо торгівлі нафтою з таких країн, як Венесуела, Іран та Росія. Незважаючи на те, що ці санкції не були схвалені Радою Безпеки Організації Об’єднаних Націй, вони призвели до посилення положень страхування, а на страховиків тиснули, щоб вони відмовили у страховому покритті лише на основі підозр.

Це призвело до парадоксальної ситуації, коли судновласники виявляються зобов’язаними застрахуватися, але їм заборонено це робити через санкції. Скрутне становище схоже на уряд, який вимагає від власників автомобілів страхування, водночас забороняючи страховим компаніям пропонувати поліси певним категоріям водіїв. Такий підхід не тільки не карає намічених цілей, але й негативно впливає на ширші інтереси суспільства.

Незважаючи на ці проблеми, судна продовжують перевозити санкційні вантажі, використовуючи лазівки, такі як реєстрація в юрисдикціях із м’якими правилами або використання застарілих документів для обходу обмежень. Це призвело до збільшення так званого «тіньового флоту» суден, які працюють без належного страхування або за сумнівними полісами, що ставить під загрозу морську галузь, навколишнє середовище та глобальну безпеку.

Нещодавні аналізи, включаючи звіт Атлантичної ради, свідчать про те, що в даний час під мінімальним регулятивним наглядом працюють близько 1,400 суден, головним чином нафтових танкерів, які використовують різні тактики, щоб приховати своє місцезнаходження та походження вантажу. Ситуація призвела до появи флоту «танкерів-привидів», які завдяки таким практикам, як відключення систем автоматичної ідентифікації (AIS), значно підвищують ризик морських аварій. Ці судна не тільки ухиляються від протоколів безпеки, розроблених для запобігання інцидентам у морі, але також сприяють ймовірності екологічних катастроф, подібних до тієї, що сталася біля Тринідаду і Тобаго.

реклама

Зростаюча кількість «танкерів-привидів» і відповідні ризики для навколишнього середовища та безпеки підкреслюють системну нездатність міжнародної судноплавної галузі ефективно впоратися з цими проблемами. Небажання страховиків покривати судна, які вважаються «сумнівними» через тиск санкцій, не стримує ці судна від транспортування вантажів, що часто призводить до того, що вони пливуть без жодної страховки. Цей сценарій підкреслює нагальну потребу в комплексному перегляді правил морської торгівлі та практики страхування. Без істотних змін морська галузь готова до подальших екологічних катастроф, що підкреслює критичну потребу у більш відповідальному управлінні та нагляді для захисту як навколишнього середовища, так і інтересів людини.

ЄС повинен заглибитися в це питання та оцінити можливість зміни режиму санкцій проти страхових компаній. Розлив нафти в Середземному морі був би екологічною катастрофою, за яку європейці повинні були б взяти на себе відповідальність і понести всі витрати.

Поділіться цією статтею: